(2) Лелек здавна шанували різні народи світу. Вони присвоювали їм магічні властивості.
(3) Слов’янські та балтійські народи віддавна вважали чорногуза символом добробуту й щасливої долі. Тож якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, то на родину, яка мешкала в цій хаті, чекали злагода, здоров’я та гарний урожай. Старожили переконані, що лелеки селяться тільки в хороших, працьовитих людей, а домівки злих і лінивих оминають.
(4) Лелеку завжди змальовували добрим героєм у народних казках, легендах. Одна з них цікаво розповідає, чому в лелек чорні крила. Якось у хатині, де жила сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на допомогу. Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося в їхньому домі. Тоді чорногузи кинулися до обійстя й винесли переляканих дітей із вогнища. Відтоді в лелек червоні ноги та дзьоб. А кінчики крил, обпечені в пожежі, – чорні.
(5) Цікаво зустрічали повернення з вирію лелек у Німеччині. Тут навесні влаштовували гуляння, гамірні святкові походи, дзвонили у дзвони. Учнівству замість уроків читали казки. Юрми безтурботних дітей крокували вулицями, усі веселилися та розважалися. А в Стародавній Греції люди, коли бачили першого лелеку, опускалися на коліна.
(6) У Марокко вірили, що лелеки – це люди, які прилітають з далекого острова прекрасними птахами. А коли вони повертаються пізно восени додому, знову набувають людської подоби. Люди в Туреччині гадали, що лелече гніздо – оберіг від блискавок і пожеж. Вірмени сприймали лелеку як священного, що захищає поля й приносить тепло. А якщо спитати в наших близьких сусідів поляків, то вони скажуть, що ці птахи розганяють дощові хмари.